українськаголовна english русскийкарта сайту  

Цікаві статті

25.09.2017
Доповідь Глави УГКЦ «Роль релігії в європейській інтеграції – перспективи України та ЄС»

Згідно із соціальним вченням Католицької Церкви, є чотири головних принципи, на яких має будуватися сучасне європейське суспільство: гідність людської особи, загальне добро, солідарність і субсидіарніть.

26.01.2016
Доповідь о. Ігора Шабана під час пленарного засідання Міжконфесійної групи з православно-католицького богословського академічного діалогу УХАТ

2 жовтня 2015 року в рамках «8-го Екуменічного Соціального Тижня» відбулось ІІ пленарне засідання Міжконфесійної групи з православно-католицького богословського академічного діалогу Українського Християнського Академічного Товариства (УХАТ). З доповіддю «Хрещення розділяє чи єднає?» виступив голова Комісії УГКЦ сприяння єдності християн, протоієрей Ігор Шабан.

Детальніше

18.09.2015
Резолюції VI сесії Патріаршого Собору УГКЦ «Жива парафія – місце зустрічі з живим Христом»

Ми, делегати VI сесії Патріаршого Собору УГКЦ, зібрані в м. Івано-Франківську на Прикарпатті 25–27 серпня 2015 року під головуванням Отця і Глави УГКЦ Блаженнішого Святослава, обговорюючи тему «Жива парафія – місце зустрічі з живим Христом», розробили певні напрямки для оновлення життя нашої Церкви в Україні та на поселеннях.

Детальніше

Документи

17.11.2016
ЕКУМЕНІЧНА КОНЦЕПЦІЯ УГКЦ

Ми, греко-католики, відчуваємо своїм обов’язком будувати в дусі любові братерські відносини з іншими Церквами та намагаємося будувати цей діалог, наскільки це можливо. Прикладом цього є Екуменічна Концепція УГКЦ.

Текст Екуменічної Концепції УГКЦ

 

Subscribe
 
* -> Цікаві статті -> "Ми, греко-католики, маємо дуже важливе завдання", - Глава УГКЦ

"Ми, греко-католики, маємо дуже важливе завдання", - Глава УГКЦ

Ви два роки були єпископом-помічником УГКЦ в Буенос-Айресі. Що дала Вам служба на Південноамериканському континенті?

У Латинській Америці я пізнав абсолютно іншу культуру, а також Церкву, що живе в зовсім інших умовах, – Церкву, яку ми сьогодні називаємо Церквою в діаспорі. Тут дуже багато людей, але мало священиків. Тут я також зрозумів, що означає бути східним католиком у латиноамериканській культурі, оскільки тут сприйняття Сходу й Заходу є зовсім іншим. Тож я отримав добрий місіонерський і душпастирський досвід і зрозумів потреби наших людей у діаспорі. Наприклад, в Аргентині вже моляться іспанською мовою.

Тут я зрозумів важливість інкультурації нашої східної духовності в нове, глобалізоване суспільство. Про нашу Українську Греко-Католицьку Церкву можна сказати, що вона є глобальною Церквою, бо хоча вона єдина, проте живе в різних культурних умовах. Наше першочергове завдання – це нова євангелізація, введення нашої Східної традиції до культури, у якій живуть наші вірні.


Уже понад рік Ви займаєте найвищу посаду в Українській Греко-Католицькій Церкві, а за віком належите до молодшого покоління єпископів Католицької Церкви.

Моє обрання було несподіваним. У цій ситуації актуальним є римське прислів’я, яке говорить, що «той, хто входить у конклав папою, виходить кардиналом». На сьогодні я не лише наймолодший архиєпископ-митрополит у Католицькій Церкві, але й наймолодший український греко-католицький єпископ узагалі. Я досі звикаю до цього, і мені незвично, коли до мене звертаються «Блаженніший». Після обрання я боявся, що мене, такого молодого, не сприйматимуть серйозно. Як і багато інших людей, я уявляв собі митрополита або патріарха в образі мудрого старця з довгою білою бородою, як у Авраама чи Якова. Сприймав його, як шанованого старця свого народу. Але коли я посів цю посаду, то помітив зовсім іншу дійсність. Я побачив великі надії, які покладають на мене, тому що багато людей почало поєднувати мою особу саме з майбутнім нашої Церкви, з її розвитком. Мої єпископи сказали мені на Синоді: «Ви нас усіх поховаєте». Як вони, так і вірні вбачають у моїй особі перспективу на декілька десятків років, хоч усе перебуває в руках нашого Господа, бо Церкву провадить Святий Дух.


Якою Ви бачите свою діяльність через рік після обрання Верховним Архиєпископом і Митрополитом Київським?

Глава такої Церкви, якою є наша, що функціонує в різних культурних регіонах, говорить різними мовами, насамперед повинен сприяти зміцненню єдності Церкви. Він повинен дбати про те, щоб ці різні суспільні й культурні обставини не відірвали вірних від життєдайного кореня. Тому на початках своєї діяльності я намагався з усіма познайомитися. І хоча вже минув цілий рік, мені це не вдалося, бо наша Церква має майже 7 мільйонів вірних, із-поміж яких в Україні живе 4,5 мільйони. У нас багато єпархій, монастирів, ми живемо в різних державах. Завдяки тому, що Господь наділив мене знанням декількох мов, я можу спілкуватися з вірними тією мовою, якою вони мене розуміють. Так буває із захисниками єдності нашої Церкви.

Можу сказати, що найбільший наголос у своїй діяльності я роблю на молодь. Для мене найкращим компліментом були слова молодих людей у Криму, яким було приблизно вісімнадцять років. Коли вони вітали мене хлібом і сіллю, то сказали, що я один із них. Тому я намагаюся під час своїх візитів зустрічатися з молоддю й відповідати на запитання юнаків і дівчат.


Ви напевне маєте певні плани на майбутнє, і Вам щоразу більше відкриваються потреби Вашої Церкви.

Якщо мова йде про головну роль Церкви, то як у Вселенській Церкві, так і в нашій основна мета полягає у євангелізації, тобто проповідуванні Божого Слова. Церква, яка не несе Божого Слова, не формує й не здобуває Христових слухачів серед усіх людей, не навчає вічної істини, втрачає свою сутність. Це слід робити в різних умовах. Інкультурація, про яку я говорив, стосується й моєї рідної України, бо культура змінюється. Молодь має іншу культуру, ніж старше покоління, хоч і походять вони від того самого кореня. Тому євангелізація дуже потрібна в наш час, адже й Святіший Отець Венедикт XVI запрошує нас до нової євангелізації, через яку ми можемо принести пізнання Бога сьогоднішнім, сучасним людям.

Яким серйозним проблемам упродовж часу перебування на цій посаді Ви мусили протистояти?

У нашій Церкві є внутрішні й зовнішні проблеми. Внутрішні пов’язані з нашим розвитком. Наша Церква повстала з попелу. У часи Радянського Союзу ми не могли вільно визнавати свою віру. Тепер потрібно наново вибудувати свою структуру, що передусім стосується теренів Центральної й Східної України. Саме тут покликаний працювати і я, як Митрополит Київський, який повинен дбати саме про місцеві громади.

Що стосується проблем зовнішніх, то вони пов’язані з екуменічним діалогом. В Україні діє велика кількість Церков. Найближчою для нас є Православна Церква, і співпраця з нею – це наше завдання. Ми повинні повільно, крок за кроком будувати суспільство. Хоча це не проблема, а радше потреба сучасного життя в Україні. Проблема України полягає в тому, що Православна Церква поділена. Тут є Українська Православна Церква Московського Патріархату, Українська Православна Церква Київського Патріархату й Українська Автокефальна Православна Церква. Тому складно вести екуменічний діалог з ними, оскільки вони самі мають суперечності між собою. Екуменізм краще вдається на двосторонньому рівні. Одним із найбільших успіхів у цій сфері було спільне звернення греко-католиків і православних Московського й Київського Патріархатів у зв’язку з 20-ю річницею незалежності України, у якому ми також вказали на духовні корені сучасної економічної кризи.

Яке становище Української Греко-Католицької Церкви в сучасному українському суспільстві, і що вона може йому запропонувати?

До нашої Церкви в Україні ставляться з великою повагою, хоча греко-католики становлять лише 10% українців. Думаю, це тому, що серед нас є такі великі постаті, як, наприклад, Кардинал Любомир Гузар, якого можна назвати мудрецем українського народу. Після мого обрання багато соціологів і аналітиків опублікували свої погляди про місце Греко-Католицької Церкви в житті українського народу. Приблизно 40% українських християн не ідентифікують себе з жодною Церквою. Але половина з них симпатизує саме нашій Церкві. Саме тому багато хто вважає нашу Церкву сильним моральним ядром, яке може стати основою для відродження суспільства.

А що можемо запропонувати? По-перше, Боже Слово для всіх. І це потрібно, бо після майже 80-ти років тоталітарного режиму багато людей не ідентифікує себе з жодною Церквою. По-друге, ми прагнемо створити єдину спільноту Церков в Україні. Сподіваємося, що за нашу діяльність нас з часом назвуть уніатами, адже ця назва має сьогодні нове значення саме в контексті поділеного християнства в Україні, зокрема й православного. Ми намагаємося шукати те, що нас об’єднує, а не те, що нас розділяє. Тому сьогодні часто згадуємо традицію київського християнства, від Кирила й Мефодія до князя Володимира й хрещення Русі в часи єдиної неподільної Церкви. Зрештою, ми прагнемо працювати для єдності українського суспільства, тому що Україна була довгі роки поділена між багатьма державами.

Які мотиви спонукали Вас здійснити візит до Словаччини?

У Словаччину я приїхав на запрошення словацького Архиєпископа й Митрополита Яна Баб’яка, SJ, щоб відвідати місце молитви в с. Літманова. На мене Ваша Церква справила сильне враження. Коли я побачив десятки тисяч вірних, які прибули туди, щоб прославити Бога й навчитися в Марійній школі віри, то я побачив живу Церкву, що розвивається. Я знову усвідомив, що саме ми, греко-католики, маємо дуже важливе завдання в межах Католицької Церкви – висвітлювати католицьку віру сучасному світові. Марія в с. Літманова сказала про себе, що Вона – це непорочна чистота. На мою думку, саме Греко-Католицька Церква через мучеництво й терпіння зберегла непорочну чистоту віри. І саме цю віру вона повинна передати наступним поколінням і показувати її сучасному світові. Це стосується як Словаччини, так і України.

Які Ваші враження від нашої країни й місця прощі?

Ваші люди щирі, відкриті. Я знайшов тут друзів. Владика Ян зарекомендував себе дуже гостинним господарем, який прийняв мене як брата. Ми вже зустрічалися на моїй інтронізації на Верховного Архиєпископа в Києві, а також під час проголошення нових митрополій. Саме такі зустрічі й взаємна підтримка зміцнюють нашу дружбу. Тепер я привіз Владиці новий український Катехизм нашої Церкви. Владика виявив зацікавлення перекласти його словацькою мовою, для чого ми надамо всіляку можливу підтримку.

Тут я пізнав і духовну спільноту. Я приїхав сюди не як турист, а як людина, що здійснює духовну подорож. Додому я повертаюся не лише духовно багатшим, а й зміцненим у вірі. Я записався до Марійної школи віри в с. Літманова й повертаюся додому з надією, що знову сюди повернуся. Від Вас везу мощі блаженних єпископів Павла Ґойдича та Василя Гопки, аби розвивати культ цих мучеників в Україні. А коли повернуся сюди ще раз, привезу мощі наших мучеників, бо від них походить наша сьогоднішня сила. Як сказав Тертуліан: «Кров мучеників є насінням нових християн».

На завершення хочу всім редакторам і читачам журналу «Слово» уділити своє благословення й сказати, що згадуватиму їх у своїх молитвах.

Розмову провели Дада Колесарова, Юрій Попович і Юрій Ґрадош
www.ugcc.org.ua

12.08.2012, 2022 просмотра.

 
Офіційний сайт Української Греко-Католицької ЦерквиРелігійно-інформаційна служба України
Loading